Морфологічні одиниці мови наукового стилю

Використання частин мови у науковому стилі визначається й обумовлюється тим, що стало об'єктом і причиною мовлення. Стилістичні можливості частин мови виявляються у співвіднесеності логічно-семантичних понять, що можуть, як відомо, з відповідними змінами передаватися різними частинами мови, наприклад: іменником і дієсловом (друкування – друкувати), іменником і прислівником (успіх – успішно), прикметником і іменником (досконаліш – досконалість). Це дозволяє уникати структурної одноманітності морфологічних одиниць шляхом кореферентних морфологічних одиниць, наприклад: успішно працював над темою і з успіхом працював над темою, друкування результатів дослідження і друкувати результати дослідження.

Прагнення до однозначності розуміння викладеного матеріалу, на думку мовознавців, призводить до збільшення ваги іменників: вживання віддієслівного іменника у сполученні з десемантизованим дієсловом у ролі присудка (дати визначення замість визначити, надати підтримку замість підтримати, зробити підрахунок замість підрахувати, прийняти рішення замість вирішити, здійснювати контроль замість контролювати) дозволяє уточнити виклад шляхом нанизування означень, виражених прикметниками чи іменниками в непрямих відмінках [5]. На іменниковій основі творяться наукові тексти розповідного та описового типу. Серед іменників особливо численні абстрактні та суто номінативні іменники; саме вони часто становлять основу цілого контексту в науковому стилі. Як відомо, мова наукових творів насичена словами-іменниками, утвореними від іменникових, дієслівних і прикметникових коренів за допомогою таких суфіксів: -ість (ізольованість, латентність, намагніченість, бінарність, кратність, однозначність, індуктивність, інваріантність, дискретність, протилежність, реальність, сутність, доцільність), -ання (намагнічування, фільтрування, реагування, екранування, прогнозування, добування, комбінування, згасання, комплектування, затухання, кодування, проектування, абстрагування, транспортування), -ення (освітлення, переохолодження, засвоєння, запалення, тиснення, заломлення, самозбудження, завантаження, зволоження), -іння (світіння, кипіння, розуміння, горіння, бродіння, буріння), -ство (новаторство,авторство), -цтво (співробітництво виробництво, керівництво), -ація (механізація, індустріалізація, структуризація, інтелектуалізація, рекомбінація, вібрація, іонізація, оптимізація), -изм (- ізм) (магнетизм, синкретизм, діалектизм, канцеляризм, організм, ідеалізм, формалізм, латинізм, лаконізм, гальванізм, паралелізм, дуалізм).

А.П.Коваль, пояснюючи поширеність іменних кваліфікаційних структур у науковому тексті, зауважує: «Для різного роду визначень і кваліфікацій такі речення становлять оптимальний варіант – саме через предметно-іменний характер вираження предикативності, що дає змогу відносити предмет (підмет) через його ознаку (іменний складений присудок) до певного класу явищ» [3, 117].

Серед лексичних засобів характерні слова із прямим лексичним вираженням значення умови, причини, наслідку можна назвати дієслова зумовлювати, спричиняти, сприяти, залежати, впливати, звороти за цієї умови, у цьому випадку, у результаті тощо. Найбільш конденсовано передається значення висновку, результату часткою отже.

Оскільки в науковому викладі перше місце посідає розвиток думки, а не розвиток дії, то в ньому, вважають мовознавці, незначну роль відіграють дієслова-присудки в особовій формі. Ці дієслова здебільшого мають форму теперішнього часу і позначають не динамічний стан у момент мовлення, а постійну властивість. Форми теперішнього часу дієслова функціонують у науковому мовленні у своєму найбільш абстрактному – позачасовому значенні, що створює нейтральний колорит викладу: займає, живуть, збагачують, нагромаджують. У зв’язку з тим, що специфіку наукового мовлення з його екстралінгвістичною основою складають узагальненість і абстрактність як найголовніші його стильові риси у всіх категоріях і формах, у контексті даного різновиду мовлення активізується абстрактно узагальнене значення цих граматичних категорій. Характерними для наукового стилю є також широке використання іменників на позначення поняття ознаки, руху, стану, зміни; широке використання пасивних конструкцій для об'єктивної Узагальненості та абстрактності без зазначення суб'єкта, тобто у випадках, коли виконавець дії зрозумілий із контексту - і немає потреби його ще раз Називати; коли потрібно спрямувати всю увагу того, хто сприймає інформацію, На дію, а не на її виконавця, який може бути невідомим або невизначеним; коли описується дія, незалежна від волі виконавця. Таким чином подається опис дії без зазначення виконавця. Такі конструкції типові для наукової мови і поширені у ній, що пояснюється змістом творів наукової літератури.


3053426078375996.html
3053464134784637.html
    PR.RU™