Здійснення програми санаторно-курортного лікування або реабілітації

Після того, як хворий отримав путівку на санаторно-курортне лікування, він від’їжджає до оздоровниці відповідно до терміну дії путівки. У разі виникнення будь-яких ускладнень, які тягнуть за собою неможливість вчасного прибуття до санаторно-курортного закладу, необхідно бажано в письмовому вигляді попередити керівництво, або відповідних працівників (з маркетингу чи реалізації путівок) про ситуацію, що склалася. Не виключено, що за наявності вільних місць можливо буде здійснити перенесення терміну дії путівки. День прибуття та день від’їзду хворого з санаторно-курортного закладу входять у термін санаторно-курортного лікування (термін дії путівки).

ри надходженні хворого до оздоровниці він повинен бути прийнятим на лікування незалежно від часу прибуття. У приймальному відділенні або реєстратурі хворий надає черговій медичній сестрі або реєстратору путівку та санаторно-курортну карту, яка зберігається в медичній картці стаціонарного хворого (історії хвороби). Після первинного огляду лікуючим лікарем санаторію хворому видається санаторно-курортна книжка, в якій зазначаються діагноз та призначені лікувальні процедури. Санаторно-курортна книжка надається хворим в бальнео-фізіотерапевтичні та інші лікувально-діагностичні підрозділи санаторно-курортного закладу де в ній відмічається проведене лікування. Разом з цим, слід зауважити, що основним юридичним документом про проведене хворому лікування є медична картка стаціонарного хворого (історія хвороби) в якій лікуючий лікар зазначає призначений та проведений діагностично-лікувальний комплекс, проведені консультації та огляди хворого (щоденники), зміни у призначеному лікуванні та, за наявності, відмови хворого від призначеного лікування.

Після закінчення лікування хворому видається відривний талон санаторно-курортної карти для подання в поліклініку, яка її видавала, та санаторно-курортна книжка з даними про проведене в оздоровниці обстеження та лікування, його ефективності, рекомендаціями по режиму праці, харчування та відпочинку.



Курорт (санаторій), перебування на якому веде до погіршення стану здоров’я хворого, вважається для нього протипоказаним.

При встановленні протипоказання лікарі повинні керуватися затвердженими Міністерством охорони здоров’я України загальними протипоказаннями, які унеможливлюють направлення хворих на санаторно-курортне лікування, враховуючи в кожному окремому випадку не тільки форму та стадію захворювання, але і ступінь небезпеки перебування на курорті (санаторії) для хворого та для оточення.

Для встановлення протипоказань перебування хворого у санаторно-курортному закладі, в ньому створюється лікарсько-консультативна рада, головою якої є керівник оздоровниці, а до складу входять заступник керівника з медичної частини, завідувач відділенням, лікуючий лікар та, за необхідності, консультанти за спеціальностями. Рада визначає, наявність у хворого протипоказань до санаторно-курортного лікування, можливість залишення хворого в оздоровниці для кліматичного, медикаментозного та іншого лікування, необхідність його госпіталізації (переведення до лікарні), або евакуації за місцем проживання, необхідність виділення хворому супроводжуючого для здійснення евакуації.

При встановленні у хворого протипоказань до санаторно-курортного лікування лікарсько-консультативна рада оздоровниці складає акт у трьох екземплярах, один з яких направляється на адресу вищого органу охорони здоров’я (обласного або міського відділу охорони здоров’я за місцем проживання хворого), другий – на адресу лікувального закладу, який видав санаторно-курортну карту, для проведення по кожному з актів розслідування причин невірного відбору та направлення хворих на санаторно-курортне лікування та притягнення винних у цьому до відповідальності, третій екземпляр акту залишається в оздорониці. У разі направлення хворого не за рахунок його власних коштів, копія акту направляється на адресу робочого органу організації, за рахунок коштів якої була придбана санаторно-курортна путівка. Усі дані про виявлених хворих з протипоказаннями фіксуються у відповідному журналі, медичній картці стаціонарного хворого (історії хвороби), санаторно-курортній книжці та зворотному талоні санаторно-курортної путівки.

Строк встановлення протипоказань перебування хворого в санаторно-курортному закладі не повинен перевищувати п’ять діб з моменту поступлення його до оздоровниці.

При здійсненні евакуації хворих з санаторно-курортного закладу керівництво оздоровниці повинно максимально сприяти хворому у його проведенні (придбання проїзних квитків, доставка до транспортних терміналів), а за необхідності, відповідно до рішення лікарсько-консультативної ради забезпечити супроводжуючим.

Окремим випадком направлення на санаторно-курортне лікування є направлення хворих на медичну реабілітацію до реабілітаційних відділень санаторно-курортних закладів. Особливість його полягає у тому, що хворий направляється відбірковою комісією закладу охорони здоров’я безпосередньо із стаціонару лікувального закладу, оскільки медична реабілітація є одним із важливих та невід’ємних етапів стаціонарного лікування. Такий порядок направлення хворих забезпечує дотримання основних принципів медичної реабілітації: раннього початку відновлювального лікування, його послідовності та наступності в наданні медичної допомоги. При цьому якнайкраще реалізується схема відновлювального лікування «стаціонар – реабілітаційне відділення – амбулаторія», яка дозволяє закріпити досягнуті в стаціонарі позитивні результати лікування, провести подальше відновлення порушених та компенсацію втрачених у зв’язку з захворюванням функцій, попередити виникнення рецидивів хвороби. Крім того, хворі зобов’язані після закінчення терміну реабілітації повернути зворотний талон путівки в комісію, яка її видала, що забезпечує оцінку ефективності медичної реабілітації фахівцями, які прийняли рішення про необхідність її проведення.


3059398327775249.html
3059468022829592.html
    PR.RU™